Витоки романтичного світовідношення (до постановки проблеми)

Description

Романтизм у культурній ґенезі. Матеріали до міжнародної наукової конференції "Німецький романтизм і європейська культура XX століття". – Дрогобич: "Вимір", 1998. Стаття с. 28-33.Усталена культурна традиція окреслює романтизм межами кінця XVII- першої половина XIX ст. і пов'язує його естетично-художню визначеність з якостями суб'єкта творчості - непересічної особистості, піднесеної над буденністю існування, сповненої духовної наснаги на самоздійснення. Між тим Гегель, характеризуючи романтизм як тип художності, розкриває поняття "романтичні форми мистецтва" введенням в його межі середньовічного мистецтва, а також мистецтва Відродження та Нового часу (до 30-х рр. ХГХ ст.). Щодо сутності романтичної форми світовідношення, то, на думку Гегеля, "справжнім змістом романтичного служить абсолютне внутрішнє життя, а відповідною формою - духовна суб'єктивність, що осягає свою самостійність і свободу".1 Гегель, в свою чергу, спирався на ідеї німецьких романтиків щодо художності середніх віків та Відродження як романтичних форм (зокрема на працю Ф. Шеллінга "Про відношення образотворчих мистецтв до природи").